Про Волинь дуже добре знають в Україні та далеко за її межами, як про спортивний, і, особливо, бійцівський регіон. Воно й не дивно, адже за останні роки на території Волинської області, і в місті Луцьку зокрема, було проведено безліч спортивних заходів міжнародного та всеукраїнського масштабу. На Волині успішно розвиваються як олімпійські, так і неолімпійські види єдиноборств: вільна боротьба, змішані єдиноборства ММА, козацький двобій, бойове самбо, дзюдо, рукопашний бій, сумо, бокс, кікбоксинг, джиу-джитсу, панкратіон, греплінг, бокс і так далі.
Проте, як, в яких умовах і де саме проходять підготовку теперішні і майбутні чемпіони, мало кому відомо взагалі, пише ІА Волинські Новини.
Нам вдалося поспілкуватися з одним із добре відомих спортивних функціонерів, директором КЗ «Волинський обласний центр фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх», головою Федерації боротьби вільної міста Луцька, Президентом Волинського регіонального Клубу бойових мистецтв «PRIDE», співзасновником ДЮСШ «Динамо-Прайд» Олександром Кулаковим.
Олександре, на Вашу думку, в нашому місті достатньо спортивних залів?
Спортивних залів – можливо, а от спортивних комплексів – ні.
Що саме маєте на увазі?
Під поняттям «спортивний зал» можна розглядати навіть кімнату, облаштовану спортивним знаряддям, яка є у Вашому приватному будинку. Сьогодні чимало людей мають власні спортивні зали в себе вдома. Багато також танцювальних, фітнес-, пілатес-, йога-, тренажерних залів функціонують на базі колишніх магазинчиків, перукарень та різного роду цокольних приміщень. Нічого не маю проти будь-яких спортивних залів, навпаки, мене тішить той факт, що спортивна інфраструктура в нашому місті динамічно розвивається.
Інше питання – спортивні комплекси: великі спортивні зали, які сертифіковані для проведення чемпіонатів та Кубків України, Європи, міжнародних спортивних заходів, навчально-тренувальних зборів, семінарів і т. д. В нашому місті є велика проблема з цим.
По-перше, чи не усі такі спортивні споруди в нашому місті є «пам’ятками» Радянського Союзу. Вони перебувають у вкрай незадовільному, а іноді, навіть, і в аварійному стані.
По-друге, утримувати такі спортивні комплекси – річ недешева. Чого вартує лише оплата праці обслуговуючого персоналу спортивного комплексу, комунальні видатки та витрати на поточний ремонт. Є ще безліч інших витрат: оновлення спортивного інвентарю, навчально-тренувальні збори, виїзди на спортивні змагання, підтримка талановитих спортсменів тощо.
По-третє, спорт в нашій державі, на жаль, фінансується виключно за залишковим принципом. Сьогодні ми бачимо сумну статистику: скорочення спортивних шкіл, відсутність державного фінансування наявних, нульовий рівень просування спорту серед дітей, мізерні зарплати тренерів, які, попри все, продовжують віддано працювати за копійки.
Источник: 0332.ua