«РОМАШКА» ТА ВСІ ЇЇ ДІТИ. ЯК НА ВОЛИНІ СПІЛЬНОКОШТОМ СТВОРИЛИ ЦЕНТР ІПОТЕРАПІЇ

За 6 років існування центру іпотерапії «Ромашка», що біля Луцька, тут змогли поставити на ноги та розговорити багатьох дітей з інвалідністю. Усе завдяки тому, що одного разу батьки цих діток вирішили здійснити велику мрію: власними силами зібрати кошти на будівництво центру.

Ярусик

«Бачите, Володю, Ярусик уже сам стоїть, а в грудні ще не міг», — радіє мама Діана, притримуючи сина за плечі.

Трирічний Ярусик злегка похитується та спирається на маму, зануривши пальчики у її темне густе волосся.

Жінка сміється і бере дитину на руки.

Діана із сім’єю живе у Луцьку, разом із чоловіком виховують четверо дітей.

Навчити Ярусика хоча б самостійно стояти для подружжя означало практично те саме, що полетіти в космос. Хлопчик народився із ДЦП, мав дисплазію та подвійну геміплегію — найскладнішу форму дитячого церебрального паралічу. Через хворобу погано працюють кінцівки, виникає затримка розвитку.

У дитини не працювала частина м’язів, які відповідають за ходьбу, повзання та координацію рухів. Через це хлопчик довго не міг навчитися самостійно сидіти, повзати, стояти та ходити.

У пошуках допомоги батьки об’їздили десятки лікарень, діагностичних та реабілітаційних центрів, де їм радили «запускати» роботу м’язів за допомогою масажів та лікувальної фізкультури. Два роки «запускали», але без результатів.

«Тоді лікарі сказали: треба оперувати підвивих кульшового суглобу. Це — мовби реконструкція скелету: поламати кістки, заново скласти і зафіксувати спеціальними пластинами. Операція складна, а після неї варто чекати сильного болю, стресу. Кілька місяців у гіпсі, а тоді — довга реабілітація. Стовідсоткових гарантій ніхто не дає. Може й зростеться так, як треба. А як ні, то друга-третя-п’ята операція», — розповідає Діана.

Від одного лікаря батьки дізналися про іпотерапію — метод лікування та реабілітації за допомогою верхової їзди на коні під наглядом іпотерапевта.

Вона може змусити працювати ті групи внутрішніх м’язів, до яких не може дістатися масажист або реабілітолог. Крім того, положення дитини під час занять дозволяє розмістити ніжки так, як при використанні спеціальних ортопедичних пристосувань. У цьому положенні зручно виконувати комплекс вправ та покращувати кровообіг.

Так у житті Ярусика з’явилися щотижневі поїздки у центр іпотерапії «Ромашка», іпотерапевт Володя та кобила Харді. Під час свого першого виходу на манеж хлопчик ще погано сидів і все заняття проспав верхи на коні.

Але минув рік занять — і Ярусик уже міг не лише самостійно сидіти, але й стояти.

«Коли ми їхали в «Ромашку», то нашим завданням номер один було поставити сина на ноги та уникнути операції. І вже через пів року після занять лікарі нам сказали, що ані зараз, ані найближчим часом операція не потрібна. Хочемо побачити документальне підтвердження цього: скоро їдемо на обстеження до ортопеда», — каже жінка.

Ярусик — один із десятків дітей з інвалідністю, яких поставили на ноги, посадили або розговорили у центрі іпотерапії «Ромашка», що у селі Вишнів поблизу Луцька. Центр побудували 6 років тому спільними зусиллями небайдужих людей і за цей час він став місцем надії та див для багатьох батьків.

Гроші «зі всього світу»

Іпотерапевт Володимир Маруняк переїхав на Волинь із Хмельницького, де багато років професійно займався кінним спортом та іпотерапією, основи якої вивчав у Києві. Якийсь час працював у кінно-спортивному клубі «Волинь», що у селі Вишнів Луцького району. Навчав дітей кінного спорту, а також займався іпотерапією.

На заняття із кінного спорту до нього почала приходити односельчанка Оля — згодом одружилися.

У 2014-му році Володю забрали на війну. А коли чоловік повернувся додому, батьки дітей з інвалідністю вирішили відкрити центр іпотерапії. Адже ні у Волинській, ні у сусідній Рівненській областях таких центрів не існувало. Хоч натоді вони були вкрай необхідними — люди, діти яких вже займались із Володимиром, бачили прогрес та хотіли продовжувати тренування. Однак не було де та на чому.

Тоді найактивніші батьки створили громадську організацію «Сильні діти» на чолі з Сніжаною Аврамук. Кожен взяв на себе частину організаційної роботи: займалися юридичними питаннями, документацією, популяризували ідею та збирали на неї гроші.

«Головне, що хвилювало, — де взяти кошти? Адже треба було і землю знайти, і приміщення викупити. І територія там мала бути велика, щоб коні могли гуляти. А для дітей ще важливий спокій, чисте повітря та тиша. Бо вони часто лякаються голосних звуків», — розповідає Володимир.

Ідеальне місце знайшли в селі Вишнів — ділянка землі з закинутими хлівами.

Ділянку допоміг викупити один меценат — він не розголошує своє ім’я і воліє залишатися анонімним. Спілкувався із батьками дітей з інвалідністю і перейнявся їхніми історіями. Адже і в самого були друзі, діти яких мали проблеми зі здоров’ям.

Гроші на відкриття центру збирали спільними силами, через пожертви. Долучались усі, хто могли.

Наприклад, збирали у школах. Деякі батьки з громадської організації «Сильні діти» — вчителі. Вони розповідали у школі про будівництво центру іпотерапії.

Організовували благодійні ярмарки, де продавали випічку та солодощі. Одна з учасниць батьківської громадської організації Світлана Косинець продавала на аукціоні картини свого сина, який має ДЦП.

Подруга однієї з мам, майстриня манікюру, частину заробленого передавала на відкриття центру. А в одній із кав’ярень Луцька організували концерт, аби зібрати пожертви для «Ромашки».

У багатьох магазинах ставили спеціальні коробки для збору благодійних коштів, влаштовували доброчинні мистецькі проєкти та розігрували фотосесії. Місцева мережа кав’ярень віддавала одну гривню з кожної проданої чашки кави на будівництво центру.

Також батьки активно вели сторінку «Сильні діти» у Facebook. Там оголошували про різні акції та ініціативи щодо збору, а також звітували про отримане. Окремо створили сторінку «Благодійний ярмарок «Ромашка», де продавали вироби ручної роботи різних майстрів, які вирішили долучитися до справи.

Окрім фінансів, люди допомагали усім, чим могли: із плиткою, цеглою та іншими будматеріалами. Хтось робив знижки, а хтось — віддавав безкоштовно. Cтаре приміщення ремонтували самотужки.

Удень Володимир займався із дітьми, вночі — працював на будівництві. Втомлювався, але відчував наснагу.